|
«КіноКуб» придумали Денис Овчар і Сергій Пілявець. Все починалося з кількох людей, які збиралися в одному із залів «Химери» один раз на тиждень, щоб дивитися нестандартне кіно. З часом кількість глядачів зростала. Хтось відсіювався, хтось приходив, але невдовзі організатори «КіноКубу» вже мали свою сталу аудиторію. Після перегляду стрічки її обговорювали, обмінювались розумінням і відчуттями.
Фільми, які пропонував і пропонує «КіноКуб», ніколи не були розвагою. Вони змушували думати, розмірковувати, більше відчувати та аналізувати. Чи то йдеться, скажімо, про «Андалузького пса», чи то про раритетні рекламні короткометражки. Після усіх «кінокубівських» показів залишається тривкий приємний післясмак. Охочих насолоджуватись авангардним кіно у Франківську виявилось достатньо, час від часу «Химерний» зал не може вмістити всіх бажаючих. Сто кінопоказів і вдячна аудиторія, яка ці покази відслідковувала. Два роки «КіноКуб» не просто існував, а й поступово робився необхідним у місті. Про те, чим живе «КіноКуб», розповів один із його засновників Сергій Пілявець.
— За якими критеріями ви відбираєте фільми для показу?
Не існує єдиної схеми — вибір інтуїтивний, і в основному «приладами» виступаємо ми з Денисом Овчаром, але іноді це може бути запит від аудиторії, причому навіть неусвідомлений.
Але «КіноКуб» — це не клуб наших улюблених фільмів, це певний процес пізнання світу кіно, анімації та відеоарту, і цей процес непередбачений і не особливо керований. На вибір матеріалу впливають кілька факторів. Основний — це, звичайно, змістовність, тобто його унікальність. Це може бути рідкісна тема, неповторна доля фільму, творців, значимість фільму у кінематографі або навпаки його невідомість — як, наприклад, фільм «Міларепа», знятий у маленькому королівстві Бутан діючим Далай-ламою. Або ж це рідкісні короткометражні стрічки.
— Чи змінювалася початкова концепція «КіноКубу» і що впливало на ці зміни?
Концепція не змінилася, ми й далі збираємося знайомитися зі світовою культурою кіно й візуального арту. Але «КУБ» обростає всілякими проектами й можливостями їх втілення. Ми, звичайно, планували розвиток, але шляхів виявилося набагато більше, й вони багато в чому стали для нас приємною несподіванкою. Так, наприклад, більше року тому відкрили для себе віджеінг і активно ним зайнялися. До речі, 3 травня ми виступали у Львові на фестивалі «Флюгери Львова» з Юрієм Іздриком в якості відео-підтримки його презентації чергового випуску журналу «Четвер», а також на літературно-музичному дійстві «Пісні країни OS"».
— Чи ходять глядачі «КіноКубу» в кінотеатри?
Думаю, що так, але аж ніяк не на блокбастери.
— Охочих дивитись ваші фільми дедалі більше, а зал «Химери» вміщує обмежене коло людей. Чи не думали ви про переїзд?
Поки що серйозно не замислювалися, хоча є пропозиції. Скажу "по секрету", ми легко регулюємо кількість відвідувачів, — як тільки стає тісно, ми дозволяємо собі увімкнути більш серйозне або авангардне кіно.
— З якими проблемами стикався «КіноКуб» за цей час?
Проблеми? ... Я не пригадую. Були, звичайно, дрібні непорозуміння, але проблемами я їх не назву, все вирішувалося.
— Показ якого фільму ви можете назвати найбільш вдалим, а якого — найбільш невдалим?
Думаю, що справжньою невдачею було б, якби ми не змогли увімкнути фільм, хоча такі загрози й були, але ми завжди успішно знаходили рішення. Або якби на показ не прийшла жодна людина, але такого ще не було; для нас не принципово скільки глядачів — один чи п'ятдесят, може, саме тому ми не шукаємо більшого приміщення.
— Чи часто ви показуєте фільми на прохання ваших глядачів?
Так, ми прислухаємось до побажань і всіляко вітаємо ініціативу й різні пропозиції, але пропонуємо ініціаторові представити свій вибір іншим, адже ми не просто натискаємо на кнопку, а намагаємося якнайбільше розповісти про пропонований фільм.
— Які висновки ви зробили щодо франківської глядацької аудиторії за час існування «КіноКубу»?
Чудова аудиторія — справжні ЖИВІ люди. Ми так чи інакше стаємо один одному ближчими. Адже відчуваємо разом справжнє мистецтво, й розуміння цього народжує новий, більш усвідомлений погляд на світ і людей.
Розмовляла Тетяна ЄРУШЕВИЧ
"Галицький кореспондент", №17, 8 травня 2008 року
|
