фото: Мирослав Кушніренко

Перший фестиваль короткометражного відео «Куб», що пройшов в Івано-Франківську, без перебільшень можна назвати унікальним. На таке ніхто не розраховував ні з членів журі, ні з глядачів, ні з організаторів. Нижче — в подробицях.

Кожний фестиваль гарний для глядача тим, що є зібраними вершками усього кінопроцесу. Звісно, вершками на думку відбіркової комісії. Але все одно — який би відсоток жирності вони не мали, їх варто називати вершками. Селекція полегшує глядачу життя. Проте професіонала ставить перед фактом вже зробленого за нього вибору. А це нагадує чи то цензуру, чи то пак пластичну операцію — справжнього обличчя кіно не побачиш, всі зморшки, всі деформації старанно видалені. Івано-Франківський фестиваль вдався до радикального і явно новаторського кроку — показали все, що прислали на фестиваль. Тому 65 фільмів хронометражем до 10 хвилин утворили найбільшу і найпарадоксальнішу кашу, яку організатори і не намагалися розлити по тарілках і якось підсолодити. Велика мисяра суміші з дивним запахом — і це все пропонувалося з’їсти за п’ять годин майже безперервної роботи щелепи. Добре ще, що фестиваль відбувався в арт-клубі «Химера», де і поїсти можна, і випити, і загалом — це ледве чи не найстильніший клуб Франика, тому знаходитися там — просто в кайф. Хоча фестиваль створив у клубі трохи іншу атмосферу. Здається, 130 чоловік він ще не вміщав в собі. Сорок людей — хто ходить щовівторка на відвідини показів кіноклубу — так. А 130 — це вже справжній натовп. Могло бути більше. Але символічні 5 гривень за вхід виявилися суперовим буфером для напливу любителів тусні і «шари».

фото: Мирослав Кушніренко

Фестиваль короткометражного відео "КУБ" нарешті відбувся. П'ять годин найрізноманітніших відеокавалків і роздумів витримав мало хто. Зрозуміло, що зрештою в голові утворилась справжня каша з якихось фрагментів, емоцій та відчуттів. Але навіть з огляду на це реальним було визначення найкращого фільму для себе. Визначальною ознакою показаних відеоробіт, очевидно, була статичність та монотонність. Відтак дуже бракувало динаміки у сюжетах або бодай у зображенні.

Так чи інакше, але такого натовпу кінолюбителів чотири оснащені екранами зали "Химери" ще не бачили. Квитками на фестиваль слугували анкети з поділом фільмів на нудний, тупий, цікавий, динамічний, оригінальна ідея, гарна режисерська робота тощо. В ту чи іншу графу треба було вписувати номер чергового фільму. Був навіть пункт під назвою "ужоснах", щоправда, не усі глядачі знали, що воно таке. Поза тим у процесі перегляду у мене забракло місця у рядках "тупий" і "нудний фільм", парадоксально, але так само, як і в графі "оригінальна ідея". Недопрацювання організаторів фестивалю відчувалися передусім у технічних моментах: наприклад, постійно то зникав, то з'являвся звук, відтак було важко об'єктивно оцінювати ту чи іншу роботу.

Володар Гран-прі фестивалю «КУБ» Віля Чупак

Тож, дивитися на себе, безперечно, цікаво завжди. Але важливо, аби цікаво було й іншим. А це вже для тих, хто знімає.

Відеомініатюри аматорів, створені 32 авторами з України та з-за кордону, синхронно демонструвались у всіх залах «Химери». 65 робіт впродовж майже п'яти годин оцінювало журі у складі Ярослава Підгори-Гвяздовського, Юрія Іздрика, Мирослави Ганюшкіної, Анатолія Звіжинського та Ольги Михайлюк.